foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

(ЗА РОМАНОМ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО "ДИВО")

Павло Загребельний — відомий український письменник, автор багатьох творів про наших сучасників. Але особливе місце посідають в його творчості історичні романи. Один із найвідоміших — роман "Диво", над яким автор працював десять років, маючи на меті "показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спа-док, залишений нам історією, існує не самодостатньо".

Київська Русь привертала до себе пильну увагу багатьох поколінь дослідників, поетів, оповідачів. Павло Загребельний у романі "Диво" творить образ Київської Русі, її суспільного життя, культури. Це один з багатьох історичних творів про ті часи, але в ньому автору, як нікому раніше, вдалося розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити яскраві художні образи. Це розповідь про чудо архітектурного мистецтва наших предків — Софію Київську, про її долю та місце в нашій духовній історії.

Так, Софія Київська — один з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що "ніколи не кінчається й не переводиться". І читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівничим Софії Київської — Сивооком. Талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії і працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він — чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.

"Мистецтво знаєш?" — допитувався князь Ярослав. "Все роблю, — сказав Сивоок". Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. В його уяві собор стояв як образ його землі, який народився з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був "образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі..." Цю величну церкву як символ краси рідної вітчизни, а не пристанище Бога, митець вимріював усе життя.

У процесі творення собору Сивоок наче самознищувався. "Тепер зродилося в ньому щось ніби рослинне: мов рослини — квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки барвами ... спливав крізь кінці пальців на свої мозаїки, небаченими кольорами..."

Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але змальовується Ярос-лав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської держави і разом з тим, звичайно ж, виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя простого народу. Задумав Ярослав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі. У цьому незвичайному соборі князь хотів знайти примирення нового, чужого зі старим, своїм, подолати роздвоєність, що мучила його протягом багатьох років.

"Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі ... Диво!"

П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію України, об'єднавши три її шари: давнину, другу світову війну й сьогодення. А головний об'єднуючий центр — це образ Софії Київської, незвичайного дива з див "во всем полунощи земном". У розділах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв в шістдесяті роки, усі персонажі пов'язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Учений-історик Гордій Отава перешкоджає йому ціною власного життя. Син Гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання.

Собор зв'язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. Одночасно з "Собором" Олеся Гончара роман П. Загребельного "Диво" закликає сучасників "берегти собор людських душ", будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу. За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову і знову поставав собор. Він "стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі..."

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.