foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

М. Вороний у поемі "Євшан-зілля" звернувся до давнього літопису. І зазвучала літописна оповідь по-новому. Ось половецький хан тужить за своїм сином і розмовляє з вітром. Його син живе у Києві у княжих палатах. Він купається у розкошах і давно забув про своє попереднє життя. Забув юнак про батька і неньку, про рідний степ і про волю. Та батько все пам'ятає і тужить за сином:

Ні від кого він не має

Ні утіхи, ні поради.

Світ увесь йому здається

Без краси і без принади.

Хан посилає до Києва гудця і наказує йому без сина не повертатися. Гудець знайшов у Києві ханського сина і розповів йому про батьківську тугу. Юнак залишився байдужий до розповіді гостя. Тоді заспівав ханський посланець половецьку пісню. І це не розбудило почуттів розпещеного київським князем вихованця. Засмутився гудець і раптом згадав про свій останній засіб. Він дістав із-за сорочки на грудях пучечок євшанзілля. Тільки-но ханський син вдихнув аромат степового полину, у його серці прокинулися почуття. Пробуджена пам'ять повернула його в дитинство. Юнак усе пригадав:

Рідний степ — широкий вільний —

Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима,

З ним і батенько нещасний!..

Духмяний запах євшан-зілля переконав юнака більше, ніж слова або пісня. Він нагадав юнакові про рідний степ, про волю, якою завжди пишалися половці. Син половецького хана схвильовано промовив:

"Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!"

Ханський син повернувся до рідного степу. Впродовж віків євшан-зілля серед українців вважається символом пам'яті і любові до батьківщини.

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.