foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Система образів героїв. Кожен з дітей Кураж, за задумом драматурга, є алегорією певної чесноти. Старший син Ейліф втілює хоробрість, менший син Швейцеркас - чесність, дочка Катрін - доброту. І кожного з них, як слушно зазначив знавець брехтівської творчості І. Фрадкін, саме кращі риси натури і занапащують. Занадто сміливий Ейліф, «здійснивши на один подвиг більше, ніж було потрібно», накликає на себе смертний вирок воєнного суду. Занадто чесний Швейцеркас іде під розстріл, аби не видати ворогові доручену йому полкову касу. Прагнучи врятувати мешканців незнайомого міста, гине добра Катрін. У такий спосіб Брехт підводить глядача до висновку, що за умов війни людські чесноти спричинюють загибель їх носіїв. При цьому драматург наголошує на безглуздості смерті обох синів маркітантки: і злочин, скоєний Ейліфом, і праведний, здавалося б, вчинок Швейцеркаса позбавлені сенсу та виправдання. А от загибель Катрін змальована як справжній героїчний учинок. Адже дівчина пожертвувала собою заради того, щоб врятувати ціле місто, і зокрема - свою матір, яка перебувала там у комерційних справах. Картина розстрілу Катрін - одна з найсильніших у драмі.

На прикладі долі дітей Кураж драматург показує «зворотний бік» людських чеснот, що відкривається за умов війни. Адже коли урвиголова Ейліф забирає у селян худобу, зрозуміло, що йдеться про переродження хоробрості у відверту жорстокість. І коли Швейцеркас прикриває власним життям полкові гроші, глядач разом з матінкою Кураж засмучується з його глупоти. І німота Катрін сприймається як алегорія безпорадної доброти. Так драматург підштовхує замислитися над тим, що у сучасному світі, можливо, повинні змінитися й самі чесноти: правда - стати хитрішою, хоробрість - розсудливішою й людянішою, а доброта - бути здатною за себе постояти...

Ідею трагічної приреченості дітей Кураж у п'єсі узагальнює іронічний «зонг» про легендарних особистостей людської історії, що буцімто також стали жертвами власних чеснот. Цезар, Сократ, святий Мартін у цій пісні відповідно виступають алегоріями хоробрості, чесності й Покірливості, а відтак - «двійниками» дітей Кураж.

Цей «зонг», як і інші у п'єсі, Покликаний, за принципами «епічного театру», перетворювати зображуване на кону на «розповідь», а також позначати червону нитку «моралі» твору.

Головну провину за зламані долі Ейліфа, Швейцеркаса та Катрін автор покладає на їхню матір. Не випадково їхня загибель монтується у драмі з комерційними справами Кураж. Намагаючись як «ділова людина» виграти у грошах, вона щоразу переживає найстрашнішу материнську втрату. Проте було б помилкою уявляти Кураж «гієною», що блукає випаленими полями у пошуках поживи. Вона - особистість колоритна, по-своєму навіть приваблива. Цинізм, притаманний героям ранніх брехтівських п'єс, поєднується в ній з духом непокори, прагматизм - з кмітливістю й «куражем», гендлярський азарт - з силою материнської любові.

Головна ж її помилка, за Брехтом, полягає в «комерційному», позбавленому морального почуття підході до війни. Жадоба грошей на десятки років приковує її до війни. Та хоча Кураж намагається влаштувати «мирне» й «ділове» співіснування з війною, життя її родини нагадує перебування на пороховій бочці, виразною паралеллю до котрого є побудована на «ефекті очуження» деталь інтер'єру - білизна, що сушиться на мотузці, протягнутій між фургоном та гарматою. Маркітантка сподівається прогодуватися війною, а виходить так, що, за словами фельдфебеля, сама годує війну своїм «приплодом». Глибокий символічний зміст має сцена ворожіння (перша картина), коли героїня власною рукою малює на шматках пергаменту чорні хрести смерті для своїх дітей, а потім перемішує ці шматки у шоломі (ще один «ефект очуження»), жартома порівнюючи його з материнським черевом.

Згідно з теорією «епічної драми» «Матінка Кураж...» була побудована як п'єса без катарсису. Попри нестерпні для материнського серця втрати, маркітантка так і «не прозріває» - не усвідомлює власних трагічних помилок, не кляне війну, не полишає своєї комерції. У фіналі твору Кураж так само, як і на початку, залишається при своєму фургоні. Однак її згубна сліпота провокує глядачів шукати відповіді на ті запитання, повз які пройшла головна героїня. І коли драматург гу дорікали за відсутність катарсису в цьому творі, він твердо стояв на своєму: «Завдання автора п'єси полягало не в тому, щоб примусити матінку Кураж прозріти, - хоч вона дещо вже бачить у середині п'єси наприкінці епізоду 6-го, а потім знову втрачає зір, - авторові потрібно було, щоб прозрів глядач».


П'єса «Матінка Кураж та її діти» - одне з найвищих досягнень брехтівського «епічного театру». Матінка Кураж, що під час Тридцятилітньої війни втратила і дітей, і нажитий скарб, постає символом занапащеної Німеччини. Мине шість років після написання п'єси і, втративши мільйони своїх синів, вкрившись руїнами, прикрашеними табличками «В цьому винний Гітлер», дійшовши краю в усіх сферах життя, Німеччина і справді переживе історичний крах. І це буде лише початком її майже півстолітнього існування у вигляді розколотої на дві частини держави, перегородженої Берлінською стіною.

Однак зміст драми, як зазначає Д. Затонський, виходить далеко за межі німецької історії XX ст.: «Доля матінки Кураж і втілене в ній суворе застереження стосується не тільки німців кінця 30-х - початку 40-х років, а і, наприклад, американців, які ще за життя Брехта воювали в Кореї, а після його смерті — у В'єтнамі».

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.