foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

"Мати" — це слово, яке змушує кожного згадати світлий образ найріднішої людини й відчути ту зажуреність і смуток, які приходять, коли згадуємо дитинство. Мотив материнської любові є одним із провідних в українській літературі: оповідання "Мати"

М. Хвильового, твір із такою самою назвою О. Довженка, численні образи матері у багатьох повістях та романах інших вітчизняних письменників. "Мати" — назва однієї з новел Григорія Косинки, однак тут бачимо не всепоглинаючу силу материнського почуття, а навпаки, показ синівської любові до жінки, що народила його.

Головний герой новели Андрій, занепокоєний станом здоров'я матері, їде у Зеленогаївську лікарню по лікаря. Перед очима сина тільки одна картина: мати лежить на долівці й ледве говорить, видавлюючи слова разом зі страшним кашлем, не може звести навіть руки. Не залишається сумнівів, що дні її вже лічені. "Не їдь тільки, дитино..." — говорить вона кволо. Авжеж, як можна відпускати рідного сина, коли село оточене поляками, які воюють проти більшовиків, і прорвати їхній заслін — вірна смерть. Навіть батько обережно пропонує: "Може, й не слід їхати? Все рівно мати не діждеться того доктора, а сам десь накладеш головою або з конем до Польщі замобілізують!" Та Андрій готовий на все, аби врятувати життя найріднішій людині на землі. Нічого не каже він батькові, лише мовчки одчиняє ворота і б'є дубцем коня...

Як і передбачали батьки, головний герой новели потрапляє у самісіньку гущу воєнних подій. Усвідомлюючи, що, можливо, загине від куль поляків, він намагається перетнути фронтову смугу під регіт солдатів, які здивовані тим, що юнак безстрашно їде напролом. Серце пече вогонь, горло здавлюють сльози.

Андрій відчуває, що здатен застрелити кожного поляка, який зупинить його по дорозі. І, врешті-решт, юнак таки потрапляє в полон, хоч і намагається говорити польською і завбачливо не витягає револьвера.

Довелося відкупитися єдиним материним подарунком — хрестиком. І немає меж радості головного героя твору, ні краплини страху перед смертю, у голові пульсує лише одна думка: "Я буду ридати перед лікарем так, як ридав мій батько, коли я прощався з матір'ю... Лікар повинен поїхати — це моя постанова". Ця люта впертість, невгасима затятість не дають змоги поводитись обережно, дбати про безпеку, ховатися від завойовників.

Однак Андрій не потрапляє до лікарні. Повстання більшовиків, метушня у польських лавах, слово "смерть!", яке ніби лунає на весь степ під час бойових дій, канонада пострілів і вибухів підхопили юнака й понесли в самісінький вир бою. І безнадійно дивиться він, як горить-палає Зеленогаївська лікарня, де вже не може бути живих людей, і розуміє, що не привезе він на возі лікаря-рятівника, адже, мати приречена, може, уже й мертва. Мов божевільний, герой із радістю дивиться в обличчя смерті й під кулями розвертає коня назад, по дорозі стріляючи у ворогів, хоч жодного разу до цього не стріляв. Якийсь розпач відчувається в поведінці простого сільського юнака.

Це думка про втрату рідної людини так впливає на Андрія та змушує його робити те, чого раніше ніколи не робив.

Діставшись села, герой дізнається про материну смерть. Даремною була ця поїздка, даремним був ризик — страшна порожнеча панує в серці люблячого сина...

Показати всю силу синівської любові — ось яким було завдання Григорія Косинки, коли він писав свою новелу. Не випадково вона названа "Мати", хоча образ матері головного героя займає у творі не центральне місце. Назва твору символізує ті емоції та почуття, що живуть у душі Андрія і змушують його ризикувати життям заради порятунку найдорожчої людини.

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.